Політичні сили в Україні: поміж фарсом і здоровим глуздом

87422249Мало кого здивує, що Україна є рекордсменкою за кількістю створених політичних партій за останні кілька років. Зараз у нас їх налічується 297. Міністерство юстицій реєструє абсолютно усі політичні угрупування, які відповідають закону.

Ще до проголошення незалежності України було зареєстровано всього три партії: Українська республіканська партія, Партія зелених України та Демократична партія України. Саме вони з початком незалежної України очолювали рух до становлення демократичної держави. Зараз же — практично відсунуті межі політичної арени.

Українська республіканська партія (спочатку – Республіканська платформа) за правом вважається першою політичною силою нашої країни. Її заснували дисиденти, політв’язні часів Української Хельсинської групи (пізніше – Хельсинської спілки з прав людини). Ядро цієї партії існує і досі, але її рейтинги ось-ось сягне свого політичного дна.

Партія зелених України була досить популярною рівно до тих пір, поки не стали множитися інші так звані еко-рухи, що здобували популярність на цій проблемі. У Демократичну партію України спочатку входила інтелектуальна еліта нашої держави. Згодом її чекав розкол, який призвів до того, що партію стали привласнювати то один олігарх, то інший до тих пір, поки вона зовсім не зруйнувалася.

Все, що відбувалося далі в сфері створення партій більше нагадувало цирк, ніж здорове політичне протистояння. З усіх боків було чути заклики про те, що час «об’єднуватися». Натомість – партії дробилися на все менші угрупування й геть мізерні «партійки», багато з яких ставали «кишеньковими» для сильних світу цього – олігархів.

Їхні назви говорять самі за себе. Більшість з них дуже співзвучні й відверто зловживають емоціями людей, вживаючи такі поняття як «Україна», «чесність», «свобода», «солідарність», що є ледь не святими для багатьох людей. Паразитують і на патріотизмі та зверненні до минулого, зокрема козаччини. Адже саме вона з роду віку вважалася еталоном державності. Зараз таких «козацьких» сил нараховується добрий десяток і що саме пов’язує їх з тією славною добою – велика загадка. Крім того, з’явилася велика кількість селянських та аграрних партій, що відверто паразитують на проблемах українського села, яких наразі нараховується безліч.

Не нехтують і найбільш гострими поняттями на сьогодні: АТО, волонтери, Майдан. «Єдиний союз патріотів України», «УКРОП» (Українське об’єднання патріотів), «Волонтерська партія України», «Воїни АТО», «Патріоти України» тощо. І кожна з вищеназваних сил складається з волонтерів та учасників АТО (чи просто має кілька таких представників у своїх лавах, щоб хоч якось виправдати назву?).

Також важко не помітити, що пішла дивна мода на створення «іменних» партій, коли в назву додають ім’я голови чи наставника. Зрозуміло ще «Блок Петра Порошенка» (гріх зайвий раз не пропіаритися на імені президента) або «Радикальна партія Олега Ляшка», який посів третє почесне місце на президентських перегонах. Але, якщо взяти до уваги, наприклад, Сергія Тігіпка, що повів на вибори партію під своїм немаловідомим ім’ям, то такий піар навряд чи можна назвати вдалим. Хоча б враховуючи його політичне минуле, яке сьогодні аж ніяк не є приводом для гордості.

Як виявилося, свою партію має і одіозний Сергій Ківалов. Партія морська, хоча і очолює він юридичну академію. Мабуть, це через те, що в Одесі. І це той Ківалов, до якого ще з часів Помаранчевої революції міцно приклеїлося прізвисько «Сережа-пидрахуй» — за вміння добре рахувати державні кошти так, як потрібно владі, а також голоси на виборах в угоду потрібним людям.

Але «іменні» сили мають не тільки політики, чиї імена за останні кілька років українці добренько вивчили. Є ще партії Володимира Миколаєнка, Святослава Сенюти й інших «відомих» у вузьких колах особистостей. Який сенс вносити в назву політичної сили ім’я людини, про яку 99% виборців дізнаються лише з бюлетеня – загадка, яка не має логічної відповіді. І саме вона є ключовою в усьому цьому політичному фарсі.

Хоча є кілька пояснень цьому. Перше: вкладання й «відмивання» коштів, створення політичних маріонеток. Друге: все це — постановка задля того, щоб мати більше «своїх» людей у виборчих комісіях та остаточно заплутати виборців співзвучними назвами та величезною кількістю кандидатів. Простіше кажучи, все це робиться для того, щоб довести до абсурду створення громадянського суспільства, без якого становлення демократичної держави не є можливим. Наша громадськість і так ще не до кінця виринула з багна радянських часів, невже не краще допомогти їй остаточно очиститися від цього, а не змушувати залишатися там ще мінімум на кілька років?

Якщо порівнювати з Європою, куди ми наче б то хочемо потрапити, то та ж Німеччина (яка посідає перше місце за кількістю населення на континенті – 80 мільйонів) має всього 23 політичні партії. І ні для кого не секрет, що ця країна є набагато розвиненішою за нашу. В інших європейських державах число політичних сил коливається від 10 до 20. І це абсолютно нормально, і цього цілком достатньо.

В Україні, на жаль, партійна система є зовсім недосконалою, про що свідчать написані вище аргументи. Залишається сподіватися на здоровий глузд наших керманичів та їхнє бажання витягнути з багна радянщини й привести до Європи весь український народ, а не лише окремих осіб.

655 просмотров

Добавить комментарий