Yurii Savka

Фейсбук — штука доста небезпечна. Він примушує повірити, що всі навколо діляться всього на дві категорії.

Перша  — розумні, адекватні люди, з якими ви сходитеся по більшості питань і час від часу дискутуєте про питання другорядні. Їхні думки можна розшарити зі словами: “Ось подивіться, розумна людина пояснює те, про що я вже давно говорив”.

Друга  — фріки: божевільні ідіоти, які постійно несуть якусь ахінею і з яких можна сміятися. Фріки обов’язково повинні мати думку протилежну до вашої. Божевільний не може думати так як ви за визначенням. Адже він божевільний, а ви — ні. Пости фріків теж дуже приємно шарити зі словами “Подивіться! Ось які наші опоненти!”. Фріків, які топлять за ваш бік, ви схильні не помічати: “ну є, звісно, але менше, ніж у них!”.

Час від часу (рідко) на очі трапляються адекватні обгрунтування протилежної позиції. Ви кривитеся, пишете розлогий коментар по всіх пунктах і чекаєте, поки з вами почнуть сперечатися фріки. Їхні коментарі можна скрінити і потім показувати друзям. Мовляв, дивіться, я їх просвіщаю, а вони…

Якщо глянути на стрічку якогось адепта “дідів, що воювали”, то картина буде абсолютно протилежною. З такими самим “адекватними людьми”, з такими самими “фріками”. Система завжди прямує до свого стаціонарного стану.

Проблема в тому, що окрім цих ваших кольорових, вибачте за слово, веселкових стрічок, існує Маса. Мільйони людей, кожен із своєю думкою, тільки без тисячі фоловерів у фейсбуці і без вміння цю свою думку розвивати на кілька десятків абзаців. Вони радше поговорять про це з другом за пляшкою пива чи горілки.

Їхні погляди гарно описав Шрьодінгер. До того, як ти запитаєш прямо, вони можуть і не мати своєї думки щодо якогось питання. І це абсолютно нормально.

Це Фейсбук переконав тебе у тому, що з кожної дрібниці ти повинен мати свою думку, хай навіть імпульсивну і невиважену. Нормальна ситуація полягає у тому, що людині категорично пофіг на все, що не відбувається з нею чи з її близькими напряму, і що не входить у коло її інтересів.

В мене є знайомий, який до останнього часу не знав, хто у країні прем’єр. Не цікавить це його і все. Зате він знає, коли вийшла остання модель його улюбленого мотоцикла. І він може розібрати і зібрати її з заплющеними очима.

Представники маси зазвичай не вміють поводити себе в інтернеті. Це ти тут двадцять років вже, а вони — як малі діти. Ви скріните їхні коментарі в однокласниках і шарите для друзів.

Раніше так само висміювали купців, які розбагатівши, купували собі титули і ходили на світські раути, не відрізняючи вилки для креветок від вилки для крабів. Тепер так висміюють народ, який, бачте, голосує за Кернеса і хоче зниження тарифів, ігноруючи сотню постів у фейсбуці, де все ретельно роз’яснено.

Тому замість того, щоб черговий раз волати про якусь несправедливість з боку “народу” в фейсбуці, який народ все одно у більшості не читає, сходіть поговоріть із своїм сусідом-вантажником. Поясніть йому свою позицію і вислухайте аргументи з його боку. Почуєте багато цікавого, я вам гарантую.

І ще одна вправа, для тих, хто буде заявляти “ой, та в них мозок промитий”:

Подумайте спочатку про те, чому саме ВИ вірите у те, що вірите. Без категоричного імператива і атрибуції до моралі. Сформулюйте базове обґрунтування кожного твердження, навіть найпростішого.

Якщо робити все правильно, ви згадаєте батьків, школу, інститут, друзів, телевізор, мистецтво і книжки, які прочитали. Якщо неправильно — почнуть лізти “загальнолюдські цінності”, “гуманізм” і “лібералізм”.

Тільки, будь ласка, обережно з цим. Можна лишитися у абсолютній порожнечі. Доведеться лікуватися Сартром. Або відео з няшними кошенятами. І те і те допомагає.