Сучасна еліта нації: на кого варто рівнятися?

volonteruКожен народ, незалежно від епохи, має свою так звану еліту — людей, які мають інтелектуальну перевагу над іншими. На яких хочеться рівнятися й брати з них приклад. Ще років сто тому, щоб належати до цієї вищої касти, достатньо було вміти читати (щоб здобувати необхідні знання) й писати (щоб вміти поділитися думками з іншими собі подібними, або ж залишити гідний спадок для нащадків у вигляді щоденника чи, що навіть краще, цілої збірки оповідань, віршів чи інших творів літератури). Сьогодні ж будь-яка дитина володіє цими нехитрими навичками й може позмагатися у вправності навіть з дорослими. То кого ж ми називаємо сучасною елітою нашого народу? І які вони взагалі, критерії цієї «елітності»? Спробуємо розібратися нижче.

Про них пишуть у журналах та знімають телевізійні сюжети. Їхні пости на Facebook читають тисячі людей. Лідери думок та приклади для наслідування — так можна охарактеризувати сучасну еліту. Саме інтелектуальну, де головну роль відіграє те, що людина робить, а не те, яку посаду займає і в якій валюті отримує заробітну плату. Не важливо, якої марки твій автомобіль, якщо ти використовуєш його для того, щоб мінімум раз на місяць возити необхідні речі для бійців АТО. Ти не одягаєшся у Prada чи Chanel, та й це теж не має значення — тебе поважають та цінують за те, що ти робиш. За твої реальні вчинки й дії. У перервах між сортуванням харчів та одягу для наших солдатів, збиранням коштів і покупкою необхідного обладнання, ти встигаєш давати інтерв’ю та брати участь у прес-конференціях, яких у тебе немало. Твоя думка цікава для оточуючих, які, можливо, десь на підсвідомому рівні усвідомлюють власну нижчість. Ти — волонтер. На таких, як ти, тримається українська армія. Хоча ти працюєш у команді й чимало людей відправляє тобі якийсь відсоток від своєї заробітної плати, бо прочитали твій останній пост про те, що хлопці потребують тепловізор, все одно ти — та особа, на якій тримається весь цей величезний механізм. Ти відмовишся робити це — все розпадеться. Ось він — типовий представник сучасної еліти нашого народу, який збирає навколо себе найкращих, який не просто говорить про те, що потрібно щось змінювати, а бере й робить це. І на власному прикладі показує, що для цього не обов’язково займати керівні посади. Ми звикли, що все має робити наш керівник, мер міста чи президент. Але ніколи не задаємо собі питання, а що ж залишається нам? Просто чекати, поки зміни на краще стануться самі по собі? Чи, все ж, принаймні спробувати взяти все у свої руки й, можливо, теж стати представником цієї вищої ланки суспільства, його еліти?

Або візьмемо інший приклад: маловідомий український художник добився того, що виставки його робіт проходять у кращих галереях світу. У своїх картинах він передає весь біль і, водночас, всю красу нашого народу, його силу та бажання боротися до останнього. Таким чином представники різних країн мають змогу дізнатися про це. Вони починають усвідомлювати, що Україна — це не «десь там, поруч з Росією», а що це — могутня держава, яка має свої традиції та гідних представників. Знову ж, митець вносить важливий вклад у формування поглядів на нашу країну за її межами. Це — важка й марудна робота. Не всі її розуміють і часто доводиться пояснювати, що ми, насправді, — мирна нація і все, що нам потрібно — це розумні (чи, краще, розуміючі) керманичі, які б направили цю, поки дещо слабку шхуну під назвою «Україна» у потрібне русло. Або принаймні не дали б їй остаточно застрягти на якомусь мілководді. Він, цей художник, зовсім юний. Але не боїться робити те, про що багато з нас навіть не думає.

Чи то через звичайну байдужість, чи то через невпевненість та страх бути незрозумілим. І, якщо друге ще може виправити час, то перше вбиває нас як націю. «Моя хата скраю» — знайомий вислів, еге ж? Коли голови людей зайняті лише думками про власну персону та, можливо, ще про найближче оточення. А що там в інших — все одно. «А що мені дала ця країна, що я маю для неї щось робити?» — Питає дядя Петя, який тут народився, вивчився за бюджетні кошти й тепер спокійнесенько співпрацює з іноземними компаніями. Хочеться відповісти, що, шановний, та ти ж не країні допомагаєш, насправді. Ти твориш майбутнє своїх нащадків, які житимуть тут. У тебе є шанс змінити його на краще — то зроби це! Стань частиною цієї еліти, залиш по собі слід. По суті, в тебе ж залишається ще чимало часу: якихось 50 (плюс-мінус) років. Хіба цього недостатньо?

673 просмотров

Добавить комментарий